Чергові спроби домогтися пом'якшення або скасування санкцій виявилися безрезультатними
Останнім часом Росія постійно мелькає у світових новинах, але на початку року її успіхи незначні. Не рахуючи того, що Москві доводилося заперечувати деякі події, найяскравішим епізодом став візит російського президента Володимира Путіна в Японію в середині грудня.
Ця поїздка стала приводом для райдужних очікувань і численних спекуляцій, особливо тому, що останнім часом Путін виїжджав мало. Підготовка велася багато місяців і в обстановці найсуворішої таємності. У той час багато хто інтерпретував низку заяв Москви про жорстку позицію РФ з питання територіальної приналежності Курильських островів як підготовку до сюрпризу.
Кілька російських експертів стверджували, що прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе інвестував вагомий особистий політичний капітал у врегулювання спору щодо південних Курильських островів, який давно зайшов у глухий кут; але не було відомо, чи планував Путін зробити крок назустріч.
Москва хотіла звільнитися від Токіо розмитими обіцянками – а у відповідь домогтися реальних поступок, що означали б фактичне скасування санкційного режиму. Але Токіо теж вміє давати обіцянки. У підсумку обидва лідери говорять про успіх, але жоден з них не досяг бажаного тріумфу.
Розчарування більш помітно в Токіо. Абе явно прорахувався, припустивши, що тривала економічна рецесія змусить Росію так відчайдушно потребувати японських інвестицій, що та буде готова піти на компроміс з болючого питання суверенітету над мізерною частиною її величезної території.
Путін же вважав, що Абе настільки відчайдушно потребує прориву, що згоди, яка абсолютно нічого не означає, відкрити «експертні дискусії щодо умов для початку консультацій» у загальній економічній діяльності на Курилах буде достатньо для отримання Росією цілком матеріальних вигод. Цей прорахунок був посилений демонстраціями жорсткості: Кремль відмовився від запропонованого подарунка – цуценя породи акіта-іну; Путін на три години запізнився на зустріч з Абе; і він відмовився від запрошення відвідати знамениті гарячі джерела в Нагато, рідному місті прем'єра.
Японська сторона могла розцінити ці дії виключно як зумисну грубість, тому заготовлений довгий список ретельно підготовлених меморандумів та можливих спільних проектів тепер виглядав би як занадто велика поступка.
Однією з пропозицій японців був газопровід між Сахаліном і Хоккайдо. Абе сподівався, що Путін не зможе відхилити цю пропозицію. Лідер Японії знав, що Газпром обожнює будувати неймовірно дорогі трубопроводи, а також підозрював, що Москву починає турбувати занадто велика залежність від Пекіна, який, по суті, тримає Газпром у заручниках, оскільки знаменитий контракт на будівництво газопроводу «Сила Сибіру» від Ковикти до Чаянди ніяк не зможе бути завершено в строк.
Путіну ж треба вдавати, що з партнерством Росії і Китаю все чудово, і, до того ж, він знає, як використовувати страх японців перед цим квазі-союзом. Відправка протикорабельних ракетних комплексів «Бал» і «Бастіон» на спірні острови Кунашир та Ітуруп повинні були посилити ці страхи. І Японія дійсно більше уваги звернула на них, ніж на посмішки Путіна.
Над російсько-японським самітом мовчазно нависала тінь Китаю; обидві сторони прекрасно розуміють, що Пекін не схвалює їхнє зближення. У Москві мейнстрімні експерти намагалися приховати своє занепокоєння заявами про те, що Вашингтон намагається зірвати угоду, а також поширенням божевільних спекуляцій про те, що США нібито планують побудувати на Курилах військову базу.
Насправді ж невдоволення Китаю вже призвело до ослаблення традиційно міцних зв'язків між Росією і Китаєм, оскільки останній заявив про необхідність розширення своїх зв'язків і створення власних відносин із США.
Москва відчуває себе зобов'язаною підтримати позицію Китаю в судових суперечках і військових маневрах в Південно-китайському морі, і це мотивує Пекін на такі провокаційні кроки, як викрадення американського підводного апарата прямо з-під носа корабля Військово-морських сил США Bowditch.
Росія покладає великі надії на подальше погіршення відносин між США і Китаєм – від торгових воєн, на початок яких натякає риторика новообраного президента США Дональда Трампа, до відходу США від політики «одного Китаю» і кіберконфліктів, які повинні підірвати нібито наявний контроль Америки над інтернетом. Росія також сподівається на стрімкий розпад санкційного режиму, незважаючи на те, що американський Конгрес твердо підтримав рішення Барака Обами продовжити його ще на рік.
Очікування «прекрасної дружби» посилюється словами Трампа про можливе зняття санкцій і «можливість досягти чудових результатів» у спільній боротьбі з тероризмом. Кремль налаштований не реагувати на заяви про посилення позиції щодо Росії Рекса Тіллерсона, Джеймса Матісса та інших ключових фігур адміністрації Трампа, вважаючи їх порожніми словами, необхідними для отримання схвалення на слуханнях у Конгресі.
Але в цій хвилі оптимізму щодо готовності США нормалізувати відносини з Москвою російські коментатори втрачають вплив триваючого розслідування російського втручання у вибори, а також скандалу про можливе російське «досьє» на Трампа.
Трамп усе ще відчайдушно намагається зам'яти все це, але чим більше накопичується доказів, тим тиск на новообраного президента посилюється, змушуючи його відповісти на цей безпрецедентний акт гібридної агресії проти США, щоб тим самим зняти сумніви у своїй легітимності.
Що стосується санкцій, то правда в тому, що ЄС знову продовжив їх ще на півроку. І Японія, нехай і готувала список «подарунків» Росії, ретельно стежила за тим, щоб цей режим не порушити.
Путін планує зіграти на протиріччях між Китаєм і США. Але, намагаючись грати «брудно» з Вашингтоном, він кидає виклик куди більш сильному опонентові; а Пекін не проти отримати користь із прорахунків Москви. Путін також, мабуть, відмовляється визнати, як нерозбірливі бомбардування Алеппо впливають на стан його країни на міжнародній арені, навіть у не схильній до сентиментів Азії. Як султанистський лідер, він, схоже, вірить, що перемагає в будь-яких дипломатичних переговорах і в будь-якому «зіткненні політичної волі». Але опоненти просто вважають його серійним хуліганом.
Путін вважає, що він успішно справляється із супротивниками, що перевершують його в силі. Насправді ж він ризикує накликати на Росію проблеми, які тій не потягнути.
Переклад НВ
Affiliation
Expertise
