Насамперед я не бачив самого тексту звернення Угорщини до ОБСЄ, ООН та Євпросоюзу. Ті матеріали, які зараз доступні в медіа, містять суто загальні зауваження. Які саме міжнародні норми, зокрема які саме статті і яких саме міжнародних конвенцій Україна порушує цим законодавством? Тому для мене зовсім незрозуміло, які правові підстави для таких звернень.
Очевидно, що одна справа, коли йдеться про якісь політичні заяви, а інша справа – звернення до міжнародних організацій, адже такі звернення повинні підкріплюватися детальним аналізом, по-перше, самого законопроекту, який був ухвалений в Україні, а також посиланнями на конкретні статті міжнародних конвенцій, учасником яких є Україна, які з точки зору уряду Угорщини чи будь-якої іншої країни дане законодавство порушують.
Доки ми не отримаємо ясності з тим, чи є такий правовий аналіз і чи він дійсно спирається на міжнародно визнані норми, доти дуже важко прогнозувати майбутню долю цих скарг, і чи залишаться вони просто фактором певного політичного невдоволення, чи дійсно міжнародні організації дослухаються до цих скарг і підтримають їх.
Якщо дійсно міжнародні організації встановлять факт порушення конвенцій, у чому я далеко не впевнений, то ймовірно доведеться вносити корективи у дане законодавство. Але на сьогоднішній момент у мене немає ніяких даних, які би свідчили про те, що ухвалений законопроект якимось чином порушує відповідні зобов’язання української сторони.
Як відомо, на Закарпатті проживає численна угорська меншина. Вона проживає компактно, у певних районах. І протягом останніх десятиліть Угорщина багато долучалась до допомоги своїй національній меншині. Зокрема, було створено локальну систему освіти, що більше сприяла інтеграції молоді в угорське, аніж в українське суспільство.
Тобто молоді люди з самого дитинства і до зрілих років отримували освіту, від початкової до вищої, виключно угорською мовою, тоді як українська вивчалась лише як один із предметів. Але весь обсяг знань, які ці учні засвоювали, засвоювався саме угорською мовою. Це призводило до того, що ці молоді люди виходили в життя достатньо замкненою, інтегрованою саму в себе національною меншиною. Вони в найбільшій мірі були зорієнтовані на інтеграцію саме в угорське суспільство, на виїзд в Угорщину, на роботу в Угорщину, а не на повноцінну інтеграцію в українське суспільство.
Це не тільки стосується угорців, але, можливо, в найбільшій мірі було помітно у них. Тому можливо через це Угорщина вбачає, що внаслідок освітньої реформи оця інтегрована, замкнена в угорськомовному середовищі система освіти від початкової школи до вищої буде якимось чином порушена, і ці молоді люди будуть з іншими більш активно освоювати саме українську мову як основну для себе, для того, щоб інтегруватися в суспільство, а не лише жити в такому етнічному, досить замкненому середовищі, зорієнтованому на свою материнську країну Угорщину значно більше, ніж на Україну.
Тому теоретично можлива загроза порушення цього статусу-кво, який склався останнє десятиліття, можливо і спонукає Угорщину до таких заяв.
Крім того треба розуміти внутрішньополітичну ситуацію в самій Угорщині. Там фактично на підйомі знаходяться правопопулістські сили, які розігрують націоналістичну карту. Правляча партія активно використовує націоналістичні аргументи проти Брюсселя, єдиної Європи, проти, зокрема політики у галузі міграції, і багатьох інших сфер.
У них це є на сьогодні дуже потужним фактором мобілізації електорату правлячої політичної сили. Тому очевидно, що вони не могли не скористатись цим приводом для того, аби показати своїм виборцям, що вони дотримуються своєї програми.
