У Оппозиционного блока в городе был мощный бизнес-ресурс, а демократические силы так и не смогли объединиться
Коли приймалося рішення про проведення чи не проведення виборів в окремих містах України, потрібні були чітко визначені критерії, наприклад, 30-кілометрова зона, у якій вибори не проводяться. Це чіткий критерій. Маріуполь знаходиться в 15-20 кілометрах від лінії фронту, тому, по ідеї, він мав потрапити в цю зону.
Але у нас вийшло так, що у деяких містах поза межами 30-кілометрової зони вибори не проводилися, а от в деяких місцях, що до цієї зони потрапляли – проводилися. Тим не менше, було прийняте політичне рішення провести вибори в Маріуполі. Президент це аргументував тим, що місто стало символом опору, отже не варто позбавляти його права на вибір.
Втім, результат виборів у Маріуполі не є несподіванкою. По-перше, зіграло свою роль економічне життя міста та ЗМІ, монополізовані Ахметовим. Це було відомо, і це підтвердилося в ході кампанії. Бойченком на повну використовувався якщо не адмінресурс, то бізнес-ресурс. Сам перебіг виборчої кампанії заздалегідь сприяв одному кандидату, адже усе було завішане його обличчям, а кампанії по благоустрою міста проводилися під егідою Бойченка та Метінвесту. Тому зрозуміло, що кандидат отримав перевагу.
Саме тому в його перемозі немає нічого дивовижного, як і у результаті, який отримав Опозиційний блок. Ще раз: економічне життя міста монополізовано однією структурою. Чи може це вважатися порушенням? Юридично це важко довести, але, безумовно, перевагу з самого початку мала одна сила, і саме за рахунок використання бізнес-ресурсу.
До цього слід додати і те, що сили, які умовно представляли демократичний табір, виявилися роз’єднаними. Якщо ми сумарно будемо брати результат демократичних сил, разом їм вдалося б досягти більше. Проте результат Сили людей для Маріуполя – це дуже хороший показник. Питання, чому там не змогли розгорнутися БПП, Батьківщина та інші демократичні сили. Думаю, це пов’язано або зі ставкою не на тих людей, або з роз’єднаністю. Ми ще не знаємо остаточних результатів, можливо, БПП та наш край все ж подолають прохідний бар’єр. Але уже сам факт того, що пройшла Сила людей – це дуже добре.
З політичної точки зору – чи означає це, що люди обрали силу, що є опозиційною до центрального уряду в Києві? Я думаю, що так не можна говорити. Все-таки результат пов'язаний з тим, що на місці Опозиційний блок мав відповідний ресурс, відповідні схеми і структури, що лишилися ще з попередніх часі. На жаль, вони не були зламані, люстрація не була проведена, тому я б сказав, що результат не є несподіванкою.
Люди голосували не стільки за Опозиційний блок як такий, скільки за звичкою. Вони голосували за тих, кого постійно бачили на екранах, на білбордах, у рекламі. Вони виходили з того, що ці люди зможуть дати гроші на інфраструктуру і так далі. Таке собі прагматичне голосування. А те, що переміг Опозиційний блок – це погано. Особливо сумно, що відбулося це в Маріуполі, де справді пробудилася до життя українська громада.
До речі, в цьому є парадокс по Донбасу: якщо ми проаналізуємо зміну ідентичності за результатами дослідження Фонду Демократичні ініціативи, то на перше місце вийшла саме українська ідентичність, навіть не регіональна, хоча раніше у Донбасі переважала саме вона. Тих, хто хотів би опинитися під ДНР/ЛНР, від сили два-три відсотки. Тобто тут зміни колосальні. Але це не трансформувалося в підтримку нових політичних сил, за винятком Сили людей в Маріуполі.
Чому так сталося? Багато що в регіоні ще не вдалося змінити, хоча у численних містах Опозиційний блок втратив більшість і монополію на владу. Подекуди пройшла Сила людей, пройшов Демократичний альянс. Хоча, на жаль, у Маріуполі більшість у Опозиційного блоку є. Натомість можна сподіватися, що потужна присутність у владі нової Сили людей не дозволить йому проводити свої традиційні гешефти.
